Реальність наче сон... збентежена сутність буття... вщент розтрощена мрія... песимістичний сон... непробитися промінцям сонця... серце дуже жорстке і водночас вражене несамовитим болем... Чому?... Тому що таке життя... Таке, яким я його собі уявляю...
Боротьба розуму і серця - скінчилася хаосом думок і спостошуючою байдужістю... хочу втікти... чим подальше... наївна... немає такого місця у світі де можна сховатися від самої себе... майже нічого не хочу... лише одного: - сховатися в міцну фортецю, де мені буде затишно і спокійно... а це тільки в Його долонях, під захистом Його міцної руки... В тіні Його крил...
Осяй мене Своїм теплом,
Зігрій від люті зла,
І дай забути те життя,
яким жила сама.
Нехай, від погляду Твого зчезає темрява і морок, а від ніжності Твоєї тане крига пустоти. Розплав моє серце, як золото, очисти від негоди дня. Дай зрозуміти той шлях, яким мене ведеш Ти. Своїм мовчанням розкажи... І в втратах дай знайти Тебе. І вихід намалюй на холодних стінах реальності, щоб знову посмішка моя радувала Твоє серце. Проклади дорогу, там де її немає, як колись солодко мені обіцяв. Я Тобі віддаюся, бо сил моїх вже не вистачає. Врятуй мене від пагуби власних думок! Просвіти мене вічністю Твоєї мрії, і дай забути нестримне почуття, і віднайтися в Тобі...
В промінцях Твоєї надії,
Розправити крила - летіти до Тебе...
І більше нічого вже майже не треба!
Хотіти не в силах...Взлетіти без крил...
Лиш поглядом в душу, - проник дотик Твій...
Чекання зломило мою ніжну душу,
А Ти надихнув мене знову летіти.
Із попелу знову на Крилах підняв...
В Тобі відновилися мої сили,
Й надія палає супроти вітрам!
Вірю...
Кондратенко Светлана,
Украина, Белая Церковь
Красное на сером...цвета расстрелянного неба и крови... боли, любви, мечты и всего красного, что течет во мне... изнанки, самой обнаженный из внутренностей... к такой себе я не позволяю прикасаться никому, кроме Иисуса, Он меня видел, принял, полюбил. И теперь мое серце бьется в ритм с Его призванием, Словом, Голосом, Сердцем, Мечтой... Он - моя жизнь, и моя любовь без меры... И теперь я углубляюсь в Его вечность... e-mail автора:KS_Logos@ukr.net
Прочитано 5701 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Памяти Патриарха Московского и Всея Руси Алексия II - ИННА РАДУЖНАЯ Игумена Георгия взошла на свой теперешний пост на службу во имя Христа в Горненском Русском монастыре в Иерусалиме по благословению, ныне почившего, Патриарха Алексия II – Царствие ему Небесное! – я, маленький, совсем маленький, человечек, получила благословение игумены на выпуск книги своих стихов (многие не напечатаны в Интернете – стихи-молитвы и прославления Господа нашего Иисуса Христа); вчера сижу, пишу стихотворение, посвящённое годовщине ухода в мир иной Патриарха Алексия, тем временем включаю телевизор – идёт реклама программы, посвящённой памяти Патриарха – на съёмках игумена Георгия, её сестра, тоже игумена в одном из Российских монастырей, идут рядом с Патриархом Алексием…
Я прям опешила – такое впечатление, что будто знают о том, что я сейчас пишу, что помню и ценю деяния светлых людей, короче, о моём существовании знают! Иногда страшновато, но всё ведь от Господа – так дают понять, что под присмотром и чтоб, дорогуша, не забываласИ!
Христос Воскресе!
