В том, что Господь Иисус Христос говорит ученикам о Последнем Суде, важно выделить три вещи. Во-первых, отделение оправданных и неоправданных происходит. Выбор жизненной позиции и, как следствие, выбор оправдания или не-оправдания, для нас реален. Это важно, потому что мы любим изображать все розовыми красками и думать, что все равно в последний момент все как-то устроится. Однако Господь не раз говорит о том, что для нас существует реальная возможность выбрать ад и смерть. Строго говоря, это оборотная сторона возможности выбрать Христа и жизнь.
Во-вторых, критерием отбора и оправдания оказывается реализация данной нам способности бескорыстно любить и сострадать. Ведь в притче Христовой Господь приходит к нам в тех людях, от которых ничего нельзя получить в ответ на милосердие: бедных, больных и заключенных. Это может нам очень не нравится, потому что «религиозная психология падшего человека», которую апостол Павел называет «живущий во мне грех», предпочитает выставлять в качестве оправдания иные вещи — от выдающихся душевных качеств до активного и деятельного служения преходящему.
В-третьих, на суд соберутся все народы. Все, невзирая ни на что. Те, кто только что «слез с дерева» в саванне 50 тысяч лет назад и те, кто 20 тысяч лет назад ушел в Америку по льдам Берингова пролива. Те, кто жил на Ближнем Востоке в первой половине первого века, и те, кто живет в странах христианской Европы. Все, независимо от того, сколь много или сколь мало было им открыто о Боге, будут судиться по тому, были ли мы способны сострадать, помогать и жалеть людей. Это утешает, потому что такой суд дает возможность оправдания любому. Это пугает, потому что в глубине души мы знаем, что такие люди встречаются редко.
Важно, впрочем, иметь в виду, что Евангелие говорит об уникальной возможности не приходить на суд, но прямо перейти от смерти в жизнь. Этот путь — вера, действующая любовью.
Мф 25:31-46
Критерии Суда, описанные в этой притче, еще и сегодня удивляют и смущают верующих и неверующих людей. Здесь не сказано ни слова о вере в обычном понимании этого слова. Ничего о конфессиях, партиях, идеологии. Ничего о «грехах» — опять же, в обычном понимании. Ничего о религиозных действиях, обрядах, молитве, Церкви. Речь даже не о Христе, как мы Его себе представляем — и спасенные и осужденные искренне удивляются, будучи уверенны, что ни разу с Ним не встречались. Речь идет только о тех, кто всегда мешает нам «верить», «молиться», «спасаться» — о людях вокруг нас. И о нас, как о людях. Речь о человечности, которая проявляется в отношениях людей с людьми. И здесь, на Последнем Суде, эти отношения вдруг вырастают до каких-то невообразимых, по-настоящему «религиозных» масштабов — человечность человека оказывается степенью его родства с Богом, через Человека Иисуса Христа.
Мф 25:31-46
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
О-ла-ла - Вадим Сафонов Свадебная(!), юмористическая пьеса. Игралась не на служении, а на СВАДЬБЕ. Супердуховных и в плохом настроении просьба не комментировать.
На каком языке говорили в Эдеме? Наверное, на языке любви. Все персонажи говорят только одну фразу "о-ла-ла", а ниже следует примерный перевод.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
