Ночь!.. на дворе лучик мелькнул...
ты ещё такой слабый, - а всё туда же - вверх, по ниточке, по травиночке...
До чего хороша, эта тихая прохладная ночь! Вот только бы отдышаться чуток. Слабость подкатывает, беспричинно перегоняя и перебирая как чётки в руках очертания улиц, вымощенных весенним дождём. Ничего.., это всё пройдёт...нескоро, - но пройдёт. Утро не за горами.
... А как босиком было легко бегать летними вечерами! Ночь наступала, а ты и не видел, - словно и не было её, а может и вовсе она не наступала?..
Холодновато как-то, прохладой повеяло...
- ... А стояла такая жара!
Босиком по просёлочным улицам, без страха, по темноте!.. и силы не убавлялись...
- Нет! это не совпадение!
Пора и спать ложиться...
Луна грустно так зажмурилась на пороге, провожая на заслуженный покой.
- ...А трава - пахучая, зелёная, - и никуда не отпускала маленькие пяточки...
...А издалека родной голос, словно потерялся среди просёлочных улиц, облитых прохладным дождём и многолетней лунной дорожкой, соединяющей две такие совсем разные судьбы, неожиданно скрещивающиеся и отражающиеся лунным светом, вышедшим из невесть откуда-то появившихся призрачных туч... :)
Прочитано 15302 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Благодарность - Николай Агапьев Эту сценку можно сыграть как с привлечением массовки и фонограммы так и всего лишь четырьмя актерами, играющими основные роли.
Однажды сценка была поставлена автором.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
